Тема 10. Василь Стус. Зразок "стоїчної" поезії.

Поезія Стуса – взірець «стоїчної» поезії у світовій ліриці   «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе». «Господи, гніву пречистого» - екзистенційна проблема вибору, віра в себе, надія на здолання всіх перешкод.

Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=vmC_OKrxOSI

Чи можна сказати, що В. Стус був справжнім стоїком?

Стоїцизм – учення однієї з шкіл античності. Стоїки ставили мету: досягнути душевного спокою, духовної незворушності, бути мужніми і стійкими під час життєвих випробувань.

Екзистенціалізм – течія модернізму, яка підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації.

Тези на користь думки щодо Стуса-стоїка

- Виступ у кінотеатрі з протестом проти арештів,

- прагнення справедливості;

- виступ над могилою Алли Горської,

- друк за кордоном збірки «Зимові дерева»;

- відстоювання власної гідності;

- вступ до Української Гельсінської спілки.

- Відчислення з аспірантури;

- в антирадянській агітації;

- арешт 1972 рік;

- покарання – позбавлення побачень, штрафний ізолятор, карцер;

- арешт 1980 рік.

- Борець за зневажені людські права, за зганьблену національну гідність.

Друг В. Стуса, письменник Ю. Покальчук так оцінював його особистість і творчість:«У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім українцем; любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем. Поезія Василя Стуса виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, часто дилетантської, показової інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам багатьох його ровесників.

По-блоківськи виточений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала. Якщо ж торкнешся, гріє, мов серце.

Дисципліна слова, лаконізм виразу, надзвичайно широкий словник, що постійно збагачується, ще й незупинне власне словотворення — ось шлях його поезії».

26 січня 1972 року, уже після пред’явлення звинувачення, Василь Стус пише вірш  «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», в якому вияскравлюється той шлях самоусвідомлення, що його проходить ліричний герой.

 «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…»

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Словник

Щовб — сходинка, перекладина драбини;

хлань — безодня;

врочить — передрікає;

запрагла — захотіла.

 Яку мету ставить перед собою ліричний герой твору — автор? (Домагатися добра й справедливості для свого народу чи хоча б прокласти дорогу прийдешнім поколінням.)

Який пафос поезії? (Піднесений — «душа запрагла неба», «в буремнім леті», «держить путь на стовп високого вогню».)

Що відчуває ліричний герой на цьому шляху? (Сумніви, зневіру і разом із тим — тверде переконання у своїй високій меті «предтечі».)

Який цікавий синтаксичний прийом використовує автор у творі? (Перенесення рядка.)

В. Стус свідомо обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і правди. Але там чекають його «сотні сумнівів», «сто зневір» і треба вперто, наполегливо долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».

Екзистенційна лірика – вірші, у яких розкривається внутрішня суть людини, те глибинне, внаслідок якого кожна особистість є неповторною.

         Запишіть літературний  паспорт твору «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе»

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична і філософська.

Тема: показ свідомого вибору ліричним героєм свого життєвого шляху, де панує світло, добро, краса; усвідомлення того, що повести його зможе лише правда! Це своєрідна поетична декларація митця.

 Ідея: уславлення цілеспрямованості ліричного героя, який у своїх духовно-етичних домаганнях правди зазнає хитання і перешкод, але не зневіряється і вибирає духовну висоту.

Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.

Віршовий розмір: ямб.

Художньо-виражальні засоби епітети: буремний лет, високий вогонь, смертні грані, людські дерзання, чорна порожнеча, шлях правдивий; метафори: добро і правдо віку, душа запрагла неба, душа держить путь, не ступали людські сліди, поза смертні хлані, врочить подив; гіпербола: крізь сотні сумнівів…, через сто зневір; алітерація звуків Р, С, Щ звертання: добро і правдо віку; символ: предтеча.

 «Господи, гніву пречистого…»

Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.

 Яким настроєм сповнений ліричний герой твору? (Твердим переконанням, що вистоїть, мужньо сприйматиме всі випробування долі; біда загартовує волю, дух.)

 Як називаються такі риси людини? (Стоїчні.)
Що говорить ліричний герой про те, звідки у нього такий стоїцизм? (Від матері, від роду, від народу.)

За жанром  твір – віршована молитва. Характерним для неї є звернення до Бога з проханням потрібного. Мужня, стоїчна поезія «Господи, гніву пречистого…» В. Стуса утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Він свідомо йде «на амбразуру», на біду, щоб відкрити людям очі на правду, показати приклад боротьби за людську гідність і силу людського духу.

Запишіть паспорт твору «Господи, гніву пречистого…»

Жанр: медитація (віршова молитва).

Вид лірики: філософська.

Тема: звернення ліричного героя до Всевишнього з проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.

Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не загубити у тяжких випробуваннях своєї самототожності, неповторності своєї долі.

Віршовий розмір: дактиль.

Римування: перехресне.

Художньо-виражальні засоби: епітети: гнів пречистий; мале людське життя; риторичне звертання: Господи, гнiву пречистого; метафори: думою тугу розвіюю; надiєю довжу його в віки.

Бога, як символа совісті людської, віри в справедливість та добро, Стус згадує досить часто: в часи, коли йому нестерпно важко, шукає опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей. В основу вірша покладено канон, запропонований християнським богословом VІІІ ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання потрібного в Бога».

ДЗ: прочитати О. Забужко "Рядок з автобіографії", "Читаючи історію", Ю.Андрухович "Астролог", "Пісня мандрівного спудея", Г.Пагутяк "Потрапити в сад", В. Діброва "Андріївський узвіз"