Поезія
Стуса – взірець «стоїчної» поезії у світовій ліриці «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе».
«Господи, гніву пречистого» - екзистенційна проблема вибору, віра в себе, надія
на здолання всіх перешкод.
Перегляньте відео
https://www.youtube.com/watch?v=vmC_OKrxOSI
Чи можна сказати, що В. Стус був справжнім стоїком?
Стоїцизм – учення однієї з шкіл античності. Стоїки ставили мету: досягнути душевного спокою, духовної незворушності, бути мужніми і стійкими під час життєвих випробувань.
Екзистенціалізм – течія модернізму, яка підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації.
Тези на користь думки щодо Стуса-стоїка
- Виступ у кінотеатрі з протестом проти
арештів,
- прагнення справедливості;
- виступ над могилою Алли Горської,
- друк за
кордоном збірки «Зимові дерева»;
- відстоювання власної гідності;
- вступ до Української Гельсінської спілки.
- Відчислення з аспірантури;
- в антирадянській агітації;
- арешт
1972 рік;
- покарання – позбавлення побачень, штрафний ізолятор, карцер;
- арешт 1980 рік.
- Борець за зневажені людські права, за зганьблену національну гідність.
Друг В. Стуса, письменник Ю. Покальчук так оцінював його особистість і творчість:«У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім українцем; любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем. Поезія Василя Стуса виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, часто дилетантської, показової інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам багатьох його ровесників.
По-блоківськи виточений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала. Якщо ж торкнешся, гріє, мов серце.
Дисципліна слова, лаконізм виразу, надзвичайно широкий словник, що постійно збагачується, ще й незупинне власне словотворення — ось шлях його поезії».
«Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…»
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
Словник
Щовб — сходинка, перекладина драбини;
хлань — безодня;
врочить — передрікає;
запрагла — захотіла.
Яку мету ставить перед собою ліричний герой твору — автор? (Домагатися добра й справедливості для свого народу чи хоча б прокласти дорогу прийдешнім поколінням.)
Який пафос поезії? (Піднесений — «душа запрагла неба», «в буремнім леті», «держить путь на стовп високого вогню».)
Що відчуває ліричний герой на цьому шляху? (Сумніви, зневіру і разом із тим — тверде переконання у своїй високій меті «предтечі».)
Який цікавий синтаксичний прийом використовує автор у творі? (Перенесення рядка.)
В. Стус свідомо обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і правди. Але там чекають його «сотні сумнівів», «сто зневір» і треба вперто, наполегливо долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».
Екзистенційна лірика – вірші, у яких розкривається внутрішня суть людини, те глибинне, внаслідок якого кожна особистість є неповторною.
Запишіть літературний паспорт твору «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе»
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична і філософська.
Тема: показ свідомого вибору ліричним героєм свого життєвого шляху, де панує світло, добро, краса; усвідомлення того, що повести його зможе лише правда! Це своєрідна поетична декларація митця.
Ідея: уславлення цілеспрямованості ліричного героя, який у своїх духовно-етичних домаганнях правди зазнає хитання і перешкод, але не зневіряється і вибирає духовну висоту.
Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
Віршовий розмір: ямб.
Художньо-виражальні засоби епітети: буремний лет, високий вогонь, смертні грані, людські дерзання, чорна порожнеча, шлях правдивий; метафори: добро і правдо віку, душа запрагла неба, душа держить путь, не ступали людські сліди, поза смертні хлані, врочить подив; гіпербола: крізь сотні сумнівів…, через сто зневір; алітерація звуків Р, С, Щ звертання: добро і правдо віку; символ: предтеча.
«Господи, гніву
пречистого…»
Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.
Яким настроєм сповнений ліричний герой твору? (Твердим переконанням, що вистоїть, мужньо сприйматиме всі випробування долі; біда загартовує волю, дух.)
Як
називаються такі риси людини? (Стоїчні.)
Що говорить ліричний герой про
те, звідки у нього такий стоїцизм? (Від матері, від роду, від народу.)
За жанром твір – віршована молитва. Характерним для неї є звернення до Бога з проханням потрібного. Мужня, стоїчна поезія «Господи, гніву пречистого…» В. Стуса утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Він свідомо йде «на амбразуру», на біду, щоб відкрити людям очі на правду, показати приклад боротьби за людську гідність і силу людського духу.
Запишіть паспорт твору «Господи, гніву пречистого…»
Жанр: медитація (віршова молитва).
Вид лірики: філософська.
Тема: звернення ліричного героя до Всевишнього з проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.
Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не загубити у тяжких випробуваннях своєї самототожності, неповторності своєї долі.
Віршовий розмір: дактиль.
Римування: перехресне.
Художньо-виражальні засоби: епітети: гнів пречистий; мале людське життя; риторичне звертання: Господи, гнiву пречистого; метафори: думою тугу розвіюю; надiєю довжу його в віки.
Бога, як символа совісті людської, віри в справедливість та добро, Стус згадує досить часто: в часи, коли йому нестерпно важко, шукає опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей. В основу вірша покладено канон, запропонований християнським богословом VІІІ ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання потрібного в Бога».
ДЗ: прочитати О. Забужко "Рядок з автобіографії", "Читаючи історію", Ю.Андрухович "Астролог", "Пісня мандрівного спудея", Г.Пагутяк "Потрапити в сад", В. Діброва "Андріївський узвіз"
Комментариев нет:
Отправить комментарий