Тема 7. Тест 6. Іван Драч. "Балада про соняшник". М. Вінграновський "У синьому небі я висіяв ліс", "Цю жінку я люблю"

Тема 7. Тест 6. 

Іван Драч. "Балада про соняшник". М. Вінграновський "У синьому небі я висіяв ліс", "Цю жінку я люблю"

Твори для прочитання:
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=879

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5128

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5131

«Його поезія — органічна, природна, вона не з самопримусу писана в риму, а з необхідності душі та серця існування саме в такому вигляді, саме в такій формі»,— писав про свого побратима по перу І. Драча Є. Гуцало. 

Про поета, чиї невтомні шукання відкривають нам світ поезії по-новому, ви дізнаєтесь сьогодні на уроці.

                                                         Життєвий і творчий шлях І. Драча

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліжинці, що на Київщині, в сім’ї робітника. Закінчив середню школу в Тетієві. Працював учителем, перебував на громадській роботі. Навчався на філологічному факультеті Київського університету (1957–1962), згодом працював у «Літературній Україні». Через два роки закінчив сценарні курси в Москві.          1961 р. I. Драч опублiкував у «Лiтературнiй газетi» драму-феєрiю «Нiж у сонцi», яка вiдразу привернула увагу критики. Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962 року й одразу принесла авторові визнання. Після неї — з певними інтервалами — вийшли «Протуберанці серця» (1965), «Поезії», «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), що виявили оригінальність художнього мислення поета, його постійні шукання нового. Згодом з’явилися збірки віршів і поем «Київське небо» (1976), «Дума Вчителя» (1977), «Соловейко-Сольвейг», «Сонце і слово» (1979), «Теліженці» (1985).                                                                                         

 І. Драч відомий і як кінодраматург: за його сценаріями поставлено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (на основі новел              В. Стефаника), «Іду до тебе» (про Лесю Українку), «Пропала грамота», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (за оповіданнями М. Гоголя), «І в звуках пам’ять відгукнеться», «Зона» (у співавторстві з М. Мащенком; за однойменною п’єсою М. Куліша).                                                                           

 І. Драч перекладає твори вірменських, грузинських, башкирських, литовських, латиських, російських та західноєвропейських поетів. У той же час його твори перекладені багатьма європейськими мовами. Критичні статті І. Драча зібрані у книжці «Духовний меч». Драч очолював Київську організацію СПУ, був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині продовжує працювати на літературній ниві.                                    

Як і для кожного митця, для І. Драча завжди була актуальною тема митця та мистецтва. До неї він підійшов творчо, по-новому переосмисливши жанр балади. Перша збірка, перші вірші — і читач вражений, так само, як і ліричний герой «Балади про соняшник».

                  Теорія літератури

Iван Драч назвав свiй твiр про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна,— вид лiро-епiчної поезiї фантастичного, iсторико-героїчного або соцiально-побутового характеру з драматичним сюжетом. А значить, «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумiннi в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчi, то медитацiї, то невеликої поеми.                                                                                                             

«Балада про соняшник» — твiр незвичний. Йому притаманні баладнi елементи фантастики (зокрема, олюднення образiв соняшника й сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж iз зеленими руками й ногами від дивовижного видива — сонця на велосипедi).

Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається біля млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність відзначає автор: у соняшника було шорстке зелене тіло. І от якось після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі». І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипеді, або посадило його на раму.                            

На перший погляд, цей вірш — просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що перед нами — не потішна оповідка про дивні події, а притча про красу й силу поезії: Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.                                                                                           

 П. Тичині в «Баладі про соняшник» сподобалось, що добре відома в літературі тема — обдарованості й таланту — була подана цілком по-новому: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захопиться. Досить цікавим є вибір образів на роль поезії та поета. Якщо сонце — символ світла, тепла, чистоти, життя — цілком підходить на роль поезії, то на соняшник як образ поета вибір випав через його національну символіку.                                                                                  Можна говорити, що заглиблений корінням в землю соняшник, який тягнеться голівкою до сонця і нагадує його (сонце) формою і кольором, досить точно передає думку автора: поет має прагнути високості в поезії, але при цьому «закорінюючись» у рідний ґрунт, національну творчість. Також новим у цьому творі було ще й те, що І. Драч звернувся не до класичного римованого вірша, а до верлібру — тобто вірша без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.                                              

Отже, тільки в одному поетичному творі збірки «Соняшник» спостерігається новаторство І. Драча в жанрі балади, ритмічно-інтонаційних особливостях твору й неординарному розкритті теми.

            Аналіз твору

     Історія написання: Іван Драч як представник "шістдесятництва" осмислює у своїй творчості чимало філософських питань, одним із яких для нього стає й питання поезії, народження поета, водночас, як митець експериментатор, він свої роздуми вкладає в оригінальну форму - баладу-притчу.   

    Рік створення: 1962 

    Збірка: "Соняшник"

    Літературний рід: ліро-епос.

-  Жанр: балада; балада-притча (модерна).

    Тематичний різновид: філософська лірика 

    Тема: народження людини-творця, людини-поета

    Ідея: поет повинен прагнути високості в поезії, укорінюючись прицьому в рідному грунті, у національній творчості; тільки той творець може відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним заїоплюється.

    Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

-   Віршовий розмір: верлібр.

 

Микола Вінграновський. Коротко про поета, прозаїка, кіномитця.

 

Інтимна лірика збірки «Цю жінку я люблю». «У синьому небі я висіяв ліс».

Народився Микола Вінграновський 7 листопада 1936 року у селі Богополі на Миколаївщині. У1943 р. Вінграновський пішов у нульовий клас початкової школи в Кумарах, а продовжував навчання в богопільській десятирічці, яку закінчив 1955 р. Тоді ж він вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторський відділ, де вже через два тижні обдарованого юнака вирізнив О. Довженко і благословив на долю артиста, кінорежисера й поета.

Ще студентом Вінграновський зіграв головну роль у «Повісті полум'яних літ», а фахом своїм обрав кінорежисуру (він створив 10 художніх фільмів, серед яких — «Берег надії», «Климко» та ін.). З 1960 р., після закінчення ВДІКу, Вінграновський був режисером Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. У 19891993 рр. він був головою Українського відділення ПЕН-клубу, і ця почесна неоплачувана посада — єдина з тих, що обіймав поет.

Перші вірші Вінграновського побачили світ у 1957 р. в журналі «Дніпро», чотири поезії було опубліковано в 1958 р. в «Жовтні», але справжній розголос принесла добірка «З книги першої, ще не виданої», яка з'явилася у «Літературній газеті» 7 квітня 1961 р. Наступного року ця книжка побачила світ під назвою «Атомні прелюди» й стала однією з найголовніших причин полеміки навколо нової поетичної генерації. Не часто трапляється, щоб перші газетні публікації віршів викликали такі активні відгуки та полеміку, як це сталося з Миколою Вінграновським. Багато читачів гаряче вітали їхню появу, система ж зустріла новаторство негативно, звинувачуючи молодого поета в абстракціонізмі та сюрреалізмі. Наступна поетична збірка, «Сто поезій», вийшла через п'ять років. Твори двох зазначених збірок, а також кілька нових віршів склали збірку «Поезії» (1971). Серед нових привертають увагу дві невеличкі поеми — «На Псло, на Ворсклу, на Сулу...», яка у пізніших виданнях названа «Голубі сестри людей», і «Гайавата».

Виразним свідченням дальшого творчого розвитку Вінгранов-ського стала збірка «На срібнім березі» (1978). Поетів голос став начебто тихішим, але відбулося внутрішнє ускладнення й збагачення його лірики, підвищилася прихована інтенсивність душевного життя.

1984 р. вийшла невеличка збірка «Губами теплими і оком золотим», у якій звичайні будні людини і природи постають як світова містерія. В ній органічно переплелися картини природи і спогади дитинства, інтимна лірика і реальність світу.

Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський писав і прозу. Він створив кілька повістей та багато оповідань, і вони також стали важливою сторінкою його творчості (особливо повісті та оповідання 1980-х років). Письменник виробив оригінальний стиль, який, по суті, відповідає його поетичному письму. Сюжети прозових творів мають дуже умовну подієву основу і сповнені описом почуттів, якими автор щедро наділяє звірів, птахів, рослини й воду, сполучені в єдиний, самодостатній світ. Химерний, дивацький, перейнятий гумором, він випромінює світло духовної свободи. У повісті «Кінь на вечірній зорі» (1986) показана героїчна витривалість українського народу, його життєлюбний дух; повість «Первінка» (1971) відображає моральне становлення особистості дитини. «Сіроманець» (1977) — конфлікт цивілізації та природи, а «Літо на Десні» (1983) — безпричинність справжньої доброти.

Остання збірка поета — «Цю жінку я люблю» (1990) — містить, крім інтимної лірики, ще й раніше не публіковані вірші 1960-1970-х років та нові поезії, у яких Вінграновський немовби вертається до свого громадянського пафосу періоду «шістдесятництва», але вже в іншій якості — із складнішим, драматичнішим розгортанням думки й переживання...

Яскравий вірш митця — «У синьому небі я висіяв ліс» (1965 р.).

Цей вірш відкриває збірку «Сто поезій» (1967). Поет уявно висіває на небі ліс «із дубів та беріз» і весняні сни коханої дівчини. Небо, хмари, їх мінливість — це благодатний матеріал для поета. Той хмарний ліс, ті сни, зливаючись, творять образ самої дівчини: «Тебе вони являть і так і замруть». Увесь світ для ліричного героя зігрітий теплом і рисами коханої. Це для нього стає опорою, що полегшує ходу, додає впевненості.

Ця поезія є яскравим зразком інтимної і пейзажної лірики. У ній поет відтворює гармонію і музику душі закоханого героя, а пісенні ритми, повтори дещо змінених рядків налаштовують на піднесений, пісенний лад. У цьому вірші Вінграновський вдається до словесного мінімалізму (наприклад, у творі присутній лише один колір — синій). Синім у поета є і море, що зливається з небом, і безмежне почуття ліричного героя, що не поступається величі неба й моря.

  Аналіз поезії «У синьому небі я висіяв ліс»

Рік написання  - 1965 

Рід - лірика

Жанр — ліричний вірш.
Тема: «У синьому небі я висіяв ліс» — вірш-посвята любові ліричного героя.
Ідея: Відтворити щирі почуття закоханості, які роблять такі речі, що важко навіть уявити. Уособлює, в деякому сенсі, так звані «жертви», «вчинки», які можна зробити через кохання. Образ ліричного героя уособлює закохану людину і її почуття, які змінюються з плином часу.
Художні засоби:
епітети: «синє небо», «любов люба», «дубовий костур», «вечірня хода», «дорога тверда»;
метафори: «У синьому небі я висіяв ліс», «У синьому небі я висіяв сни»;
анафора: «у синьому».

Пройдіть тест за посиланням. Тест має в собі питання і за попередніми темами (В. Симоненко, Д. Павличко, І. Драч, М. Вінграновський) 

https://docs.google.com/forms/d/1HJgHYfLv8cBeUu27-VjPR1UAp1r2NekyQ60At6SKE4o/edit