Запишіть тему уроку: Літературне "шістдесятництво". Василь Симоненко.
Сьогодні на уроці розглянемо явище «шістдесятництво» та
проаналізуємо творчість нової генерації національної інтелігенції, яка ввійшла
в культуру та політику в період тимчасового послаблення
комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» й найповніше
себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х pp.
До поетів-шістдесятників належав Василь Симоненко, з
життям і творчістю якого ознайомимося детальніше.
«Шістдесятництво» й «шістдесятники»
(в зошитах зробіть опорний конспект або занотуйте у вигляді тез, плану чи тематичних виписок(на ваш вибір))
У 1953 р.
помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956 р. на XX з'їзді партії Микита Хрущов
виступив із доповіддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння
Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так званої хрущовської
відлиги. З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від
беззаконня, від свавілля влади, на торжество справжньої демократії і права.
Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати й говорити.
Першими відчули
й усвідомили цю свободу інтелігенти.
Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка
«Любов і ненависть», а в 1957
р. Л. Костенко «Проміння
землі» — митців, які стали немовби «предтечами»
шістдесятництва, а згодом на рівних улилися в цей широкий соціокультурний рух.
У 1961 р.
з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги
першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична
трагедія в двох частинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симоненка,
В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука...
Молоді таланти намагалися позбутися нагляду й
тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних
інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка
на початку 1960-х pp. стала
своєрідним центром національної культури.
Наступного, 1962 p., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші
поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і
грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олійника («Б'ють у крицю ковалі»), книги
малої прози В. Дрозда («Люблю сині зорі») та Є. Гуцала («Люди серед людей»). Це
був таки справді — вибух. Хвиля творчої свободи явила
Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими й
новими, а тепер є славою й гордістю нації. Саме їх стали називати
шістдесятниками. Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно
обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в
історії. Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих
новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася
нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як
виявилося згодом — не лише в мистецтві, але й у
суспільному житті.
Започатковане
насамперед поетами, шістдесятництво невдовзі набуло масштабу універсального
соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного,
наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко,
Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник,
В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В.
Шевчук, Р. Іваничук, Н. Бічуя); майстри художнього перекладу (зі старших — М.
Лукаш, Г. Кочур, з молодших — А. Перепадя й А. Содомора);
літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська);
малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська,В. Зарецький, Г. Севрук,
Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук); кіномитці й
театральні діячі (режисери С.
Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика,
Л. Танюк, актор І. Миколайчук); композитори (В.
Сильвестров, Л.Грабовський,Л. Дичко,
М. Скорик, В. Івасюк); публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, JI. Лук'яненко, В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М.
Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевська) та багато інших.
👉Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:
•лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи
духу);
•гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);
•духовний демократизм (культ простої, звичайної людини- трудівника);
•духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);
•моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);
•космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту
до космічних процесів);
•активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість,
сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;
•культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).
Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників»
(лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели,
історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа,
Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне
життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу,
етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього
міщанства).
Зіткнення
шістдесятників із системою було неминучим. Назрівав відкритий конфлікт із
режимом. Тим паче, що на той час шістдесятництво вже гуртувалося не тільки
довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих
громадсько-культурних організаціях — зі статутом, «керівними органами»,
плановими заходами. У Києві це був Клуб творчої молоді «Сучасник» (голова — Л. Танюк),
у Львові — «Пролісок» (на чолі з М. Косовим),
імпульсом до створення якого став творчий візит до галицької столиці І. Дзюби,
М. Вінграновського та І. Драча 1962 р. Тут збиралися, щоб обговорити
мистецькі й громадські питання, послухати гарну поезію й музику; клуб організовував
творчі вечори, вистави, виставки. Лунали гострі думки й «заборонені» слова — «Україна», «нація» (замість «УРСР»,
«радянський народ»), поширювалася «нерекомендована» чи й просто «крамольна»
література, зароджувався «самвидав». Але період загальної ейфорії був досить
коротким.
Уже в жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце
прийшов JI. Брежнєв.
А в серпні-вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля
політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за ґрати, переважно були
шістдесятники: критик І. Світличний, маляр О. Заливаха, правозахисники В.
Мороз, брати Горині... Почалася ера лицемірства й брехні, доносів і наклепів,
закритих судів і публічних покаянь, тюрем і спецбожевілень, а то й фізичних
розправ, замаскованих під кримінальні злочини (наприклад, звірячі вбивства
художниці А. Горської, композитора В. Івасюка). А 4 вересня 1965 р.
під час прем'єри фільму С.
Параджанова «Тіні забутих
предків» у київському кінотеатрі «Україна» І. Дзюба виступив із
заявою-протестом проти арештів української інтелігенції. Його підтримали В.
Чорновіл, В. Стус, який, незважаючи на крики в залі, голосно вигукнув: «Хто
проти тиранії, встаньте!». Відважні піднялися. Решта залишилися сидіти. Усі
відчували: настав час вибору. Або відстоювати свої позиції «до кінця», або
«пристосуватись» до нових умов життя, або «демонстративно» замовчати. Саме
перед таким вибором постали шістдесятники. їхня юність закінчилася разом із
першими арештами.
Друга хвиля
арештів прокотилася 1972 р. (тоді забрали В. Стуса, В.
Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюбу, І. Ка- линця...) — багатьох
із них змусила передчасно посивіти.
1980-ті pp.— третя
хвиля.
Розпочалася жорстока боротьба комуністичного режиму з
інтелігентами-гуманістами, яких зазвичай проголошували «буржуазними
націоналістами».
Головних
варіантів виходу з цієї кризової ситуації було всього три:
• дисидентство (від
лат.dissidens незгодний) — активне інакодумство, відкрите
протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і
псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність — геройська
відданість приречених на страту, свідомих своєї приреченості (В. Стус, І.
Світличний, А. Горська...);
• «внутрішня еміграція» — самоізоляція у власному внутрішньому
світі, втеча в мовчання (JI. Костенко,
В. Шевчук, М. Коцюбинська...);
•конформізм (від лат. conformis — подібний,
відповідний) — намагання ціною моральних та ідейних
вчинків урятувати власне життя й кар'єру; пасивне сприйняття нав'язуваної ідеології,
підпорядкування «правилам гри» тоталітаризму заради фізичного виживання (Д.Павличко, І. Драч, В. Коротич)
Перші гнили по тюрмах і висловлювали свою незгоду з
політикою тоталітаризму через виснажливі голодування й відкриті листи
протесту; другі намагалися хоч якось підтримати своїх братів по той бік
колючого дроту (хто плиткою шоколаду, хто книжкою чи випискою з важливої статті
в періодиці, хто — просто добрим словом у листі, якимось
дивом пропущеному в «зону») і писали «в шухляду» (часом навіть без щонайменшої
надії на друк); треті в цей час друкували сотні віршів і статей в періодиці,
видавали десятки книжок з обов'язковими «паровозами» (програмовими поезіями про
партію й Леніна, які «витягували на собі цілу збірку», уможливлюючи її вихід у
світ), обіймали високі посади у видавництвах, редакціях, творчих спілках, органах
державної влади, отже, не тільки прямо не виступали проти системи, але й
оспівували її.
Проте навряд чи
ми маємо моральне право засуджувати других чи третіх, тому що ніхто з нас не
може бути впевненим, що на їх місці неодмінно залишився б героєм. Однак це не
заважає нам схиляти голову перед тими, хто навіть у жахливих умовах
«виправно-трудових», а насправді — концентраційних таборів і поселень
продовжував писати твори неперевершеної художньої вартості.
Така вже
немилосердна доля України, що її найкращим
дітям судилося несправедливо коротке життя: 49- Тютюнникові, 47-
Стусу, і зовсім мало – 28 – Симоненкові,
саме йому судилося започаткувати довгу дорогу брежнєвського терору.
Ми сьогодні спробуємо
намалювати Симоненкову дорогу – важку, трагічну і коротку: поет ішов по ній
усього 28 років. Але коротка дорога не знає короткої пам’яті.
А щоб краще ви уявили життєвий і творчий шлях
поета, я вас хочу запросити до перегляду фільму.
«ГРА ДОЛІ: В. СИМОНЕНКО»
- Яким постав перед вами В. Симоненко як людина?
Прочитайте вірші:
Комментариев нет:
Отправить комментарий