Повторення відомостей про речення.
— Що вивчає синтаксис?
— Що ми називаємо реченням?
— Які бувають речення за метою висловлювання, інтонацією, наявністю головних і другорядних членів речення, будовою?
— Чим можуть ускладнюватись прості речення?
— Які є види складних речень?
— Що вивчає пунктуація?
— Які розділові знаки можуть стояти в кінці речення?
— Які розділові знаки вживаються у простому реченні, складному реченні?
Пояснювальний диктант.
— Знайдіть у реченнях граматичну основу, дайте усну характеристику реченням.
1 листопада 1944 року відійшов у вічність великий син українського народу митрополит Андрей Шептицький. Роздумуючи про його життєвий шлях, відкриваємо собі, як мало ми знаємо про цю унікальну в історії церкви і нашого народу людину.
— Прочитайте текст, доберіть заголовок. Назвіть пунктограми і поясніть їх.
Серед відомих церковних діячів XX століття жоден, ймовірніше всього, не удостоївся таких полярних оцінок, як глава Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький. Ще донедавна переважали публікації, у котрих як греко-католицька церква, так і особисто митрополит звинувачувались у зраді народних інтересів, пропаганді ідей українського буржуазного націоналізму, у спробах відірвати українську церкву від російської та ще у десятках інших «гріхів».
Хто ж він насправді, митрополит Андрей Шептицький, доктор філософії, права та теології, який протягом сорока чотирьох років крізь шторми і бурі суспільних катаклізмів вів корабель УГКЦ?
Потомок давнього боярського роду Галичини, Роман-Олександр-Марія Шептицький був надзвичайно працьовитою, високоінтелігентною, обдарованою людиною. Народився він 29 липня 1865 року у селі Прилбичі на Львівщині. За часів Австрійської імперії Шептицькі отримали титул графів. Закінчивши гімназію Св. Анни у Кракові 1883 року і вступивши на військову службу, Роман слухав лекції на юридичному факультеті знаменитого Ягеллонського університету. Військову службу перервало запалення суглобів після важкої форми скарлатини. Почалась невиліковна хвороба ноги. Молодий Шептицький переїхав до Вроцлава, де вивчав право, філософію та теологію. У 1886 році він здобуває ступінь доктора права, а через два роки у Краківському університеті — ступінь доктора теології. Згодом — навчання у Відні та Мюнхені і ступінь доктора богослов’я та філософії.
Навесні 1886 року Роман Шептицький відвідав Рим. Після цієї поїздки він остаточно вирішив вступити до чину отців василіан. На це, нарешті, дав згоду і батько. 1 липня 1888 року розпочав Роман Шептицький свій новіціат у Добромильському монастирі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Пам’ятною датою в його житті стало 22 серпня 1892 року. У цей день у Кристинопільському василіанському монастирі (нині Червоноград Львівської області) Андрея було висвячено на священика. У 1896 році Андрей Шептицький, якому було на той час 31 рік, став ігуменом Онуфріївського монастиря василіан у Львові. Одночасно викладав моральну й догматичну теологію у Кристинопільському монастирі. 17 вересня 1899 року Папа Лев XIII призначив його Станіславським єпископом. У Станіславі (нині Івано-Франківськ) молодий єпископ заснував греко-католицьку семінарію, передавши капітулу 4000 примірників цінних книг із власної бібліотеки.
Релігійно-церковна діяльність митрополита Андрея Шептицького оздоровила й зміцнила греко-католицьку церкву. Його соціально-економічні заходи відповідали інтересам галичан, а культурно-просвітницька діяльність була скерована на піднесення моралі й духовності народу. Напевно, також будуть цікаві такі цифри: напередодні Другої світової війни греко-католицька церква нараховувала 4400 церков і каплиць, 5 духовних семінарій, 127 монастирів. Виходило 9 друкованих періодичних видань. Андрей Шептицький домігся у Ватикані дозволу на утворення двох греко-католицьких єпископств у Сполучених Штатах Америки й Канаді, вікаріату в Боснії. Митрополит був першим, хто проголосив ідею екуменізму.
Особливо щедрим меценатом митрополит був для українського національного мистецтва. Він добре знав і розумів його. Безцінною була його фондація в «Церковний музей» (1905 рік), який згодом став Українським національним музеєм.
Перешкодою у діяльності митрополита стала Перша світова війна. 18 серпня 1914 року він був заарештований і депортований до Росії. Основну частину заслання Шептицький відбував у Курську. Його намагались тримати в цілковитій ізоляції, православні ієрархи відмовили йому навіть у праві відвідати церкву. Після Лютневої революції стало можливим повернення митрополита додому.
На честь повернення Андрея Шептицького на батьківщину українська громада зібрала 312 000 крон для заснування «Фонду імені митрополита Андрея Шептицького для українських сиріт». Зворушений, він дякував за всі докази любові та запевнив, що доля сиріт дуже турбує його серце, і тому він особисто сприятиме збільшенню цього фонду. Підкріпив владика слова свої ділами. Були відкриті притулки для сиріт, організовувалось вивезення хворобливих дітей з міста в село.
30 червня 1941 року в умовах гітлерівської окупації Шептицький благословив акт відновлення української державності. Невдовзі він переконався, що самостійна Україна не була потрібна ні Сталіну, ні Гітлеру. Держава проіснувала недовго. Фашисти арештували членів нового уряду й ліквідували новостворену державу.
У цей період митрополит продемонстрував свою об’єктивність та патріотизм. Зрозумівши, чого варті на практиці всі запевнення фашистів, переконавшись у їх людиноненависницькій суті, у серпні 1942 року він пише у листі до Папи Пія XII: «Після звільнення німецькою армією з-під більшовицького ярма ми відчували певну полегшу, яка однак не тривала довше, ніж один чи два місяці. Поступово уряд впровадив направду незрозумілий режим терору і корупції, який з дня на день стає чимраз тяжчим і нестерпним. Нині весь край згідний щодо того, що німецька влада є злою, майже диявольською, і то в набагато більшому ступені, ніж більшовицька влада».
Шептицький був чи не єдиним діячем у Європі, хто відкрито звернувся до самого Гітлера із засудженням винищення євреїв. За свідченням оточення Гітлера, його реакція була такою: «Спочатку фюрер оскаженів, а потім висловився в тому дусі, що графа Шептицького за це варто б повісити, але митрополит Шептицький може собі це дозволити».
Пізніше, коли стало відомим, що митрополит в самому соборі Святого Юра переховує десятки євреїв, в тому числі рабина Давида Кагана, Гіммлер видав розпорядження про арешт митрополита та обшук у соборі. Однак губернатор Галичини переконав фашистську владу, що, зважаючи на авторитет цієї людини серед місцевого населення, цього робити не слід.
Як відомо, в Тель-Авіві на «Алеї праведників» посаджене дерево на честь митрополита Андрея Шептицького.
Помер владика 1 листопада 1944 року, похований у підземеллі собору Святого Юра. Авторитету цієї постаті боялися ще й після його смерті.
1946 року одним розчерком пера Сталін знищив українську греко-католицьку церкву. Це був акт вандалізму і наруги над українським народом, так само, як і знищення у 1930 році української автокефальної православної церкви. У тюрми-катівні, табори-гулаги були кинуті тисячі українців. У спецхранах за сімома замками ховали матеріали, що проливають світло правди на історію нашого народу. Ми повинні довести, що і в нашому народі є пророки. Зверніться до спадщини митрополита Андрея Шептицького — цього українського Мойсея!
Комментариев нет:
Отправить комментарий